світлину взято звідси
джерело: miliukhin.xyz/unabook
Проникливе есе про згубний вплив індустріально-технологічного прогресу на людське суспільство.
світлину взято звідси
Роздавайте торент після завантаження, щоб файл залишався доступним та інші люди могли завантажити швидше.
Автор висуває дві ма́ксими: Технології та Природа, протиставляючи їх одна одній.
Також він показує, як поступово людство неминуче наближається до першої з них.
Але чи таким же радісним буде життя людини, яка наблизиться до другої максими?
Отже, якщо обидві максими є згубними для людини, тобто, знижують її виживалість,
то чи не розумним і правильним буде шлях о́птими, тобто, шлях золотої середини?
Як приклад, ось зразок технології середнього, оптимального шляху:
світлину взято у Danitschka
Питання в тому, яким чином відшукати та означити цей шлях?
Адже, як відомо, диявол криється у деталях.
Для обмеження наближення до ма́ксими “Технології” пропоную такі критерії оцінки:
— Автономність.
Наскільки ваш пристрій може працювати без чинників, які діють на відстані?
— Витривалість.
Скільки часу ваш пристрій може працювати до першої поломки?
Від першої до другої?
Чи здатні ви його полагодити без допомоги ззовні?
Що більші автономність та витривалість, то менше ризики надмірної технологізації.
— Потрібність.
Чи справді вам так уже потрібен той чи інший пристрій?
Багато покупок насправді не потрібні.
Є люди, які їздять на авто до магазину, до якого пішки 5 хвилин.
Не треба створювати залежності там, де вони зайві.
Для обмеження наближення до максими “Природа” варто відповісти на запитання:
“наскільки нестерпним буде моє життя, якщо я відмовлюся від цієї технології?”
Або: “якими свободами я готовий пожертвувати, щоб отримати ось таке благо, яке дає мені ось ця технологія?”
Читач може резонно зауважити, що у підрозділі вище “Куди рухатись?” не було висвітлено головного аргумента проти технологій, який полягає у тому, що вони дозволяють людям дуже віддаленим від нас впливати на нас дуже сильно, і від цього якщо не усі, то переважна більшість проблем.
Я вбачаю у такій дії на відстані проблему не ідеологічну, а політичну, тобто проблему влади.
Це означає, що аби вплинути на іншу людину, яка знаходиться далеко від вас, потрібні інструменти впливу, головний з яких — держава як монополіст на насилля на певній території, хоча є й інші інструменти.
У розділі ж “Куди рухатись?” я намагаюсь відповісти на питання “Що робити?” безвідносно того, яким рівнем влади володіє читач.
Якщо мінімальним — він має владу відмовлятись чи приймати ті чи інші технології.
Якщо ж більшим, то він має владу впливати на інших, аби вони чинили так, як він хоче.
Що більшу владу він має, то більшим буде вплив, і, відповідно, результат.
Тобто, питання “куди рухатись” та “як вплинути на іншу людину” є ортогональними.